Слайд

слайд

Слайд був незвичайним собакою. Його вигляд насторожував, але кусатися він не вмів. А от розсмішити міг, щоправда зустрівши його на вулиці людині було не до сміху. Для незнайомих Слайд здавався дуже страшним, а іноді ще й дурнуватим псом, що ставило його в один рівень з грізними, злими собаками. Та після «знайомства» зі Слайдом люди приємно дивувались його доброті, і захоплювались його харизмою і вродженою життєрадісністю. Іноді, спостерігаючи за Слайдом, здавалось, що людям багато чому треба вчитись у собак. Так, він свято вірив у те, що друг його господарів є і його особистим другом, з яким він миттю заводив стосунки, і вів себе так, наче знає цю людину дуже давно, і безмежно радий зустрічі зі «старим другом».

Пригадується мені вересневий день 1999 року, коли мати привезла в сумці чорнявого цуценятка, якого нам з братом подарували друзі із Борисполя. Слайд, вилізши з коробки на автостанції, так позіхнув, що вся зупинка переповнилась сміхом. Можливо це із-за кумедної морди, чи із-за ширини відкритого рота, який все життя відкривався у півтора рази ширше ніж його далеко не маленька голова.

Вдома його зустріли із здивуванням. Бабуся, коли побачила Слайда, закричала сусідові: «Йва, йди дивися, Марійка мавпу з Києва привезла…». Ми всі сміялись, а Слайд позіхав, що піднімало всім настрій і без бабиних слів. Він вже не звертав уваги на присутніх, а тільки уважно вивчав нову для нього обстановку, яка, як виявилось, стала для нього рідною домівкою на все життя.

Порода Боксер – унікальна порода. Той, в кого в житті був собака цієї породи, вже ніколи не захоче собаки іншої породи. Образ нашого Слайда можна було б ставити у рамку на сайті вивчення англійської мови під словом «ugle» (потворний), але в той же час він був настільки харизматичним, що змушувало всіх закохуватись в нього. Ці та інші його якості сприяли тому, що Слайд став улюбленцем не тільки нашої сім’ї, але й сусідів і всіх знайомих. Його всі знали й любили, що не раз змушувало нас з братом слухати бабусину проповідь на тему: «рано чи пізно у нас Слайда вкрадуть…». Та ми уваги на те не звертали; ми знали, що Слайд наш, і ніхто ніколи в нас його не забере; ми мали живу іграшку й утіху, яка з кожним днем із собаки перетворювалась у друга та члена сім’ї.

Згодом популярність Слайда почала виходити за межі подвір’я на всесільський рівень. Це принесло Слайду визнання і любов всієї молоді села, а особливо дівчат, які милувались і гралися з ним. Раділи всі. Слайд радів, оскільки його всі пестили й годували смачненьким, ми раділи, адже біля нас, як ніколи, кублилась велика кількість дівчат.

Отож, тільки наставав суботній вечір, разом з нами Слайд на новому, модному повідку крокував поважно в центр села, де його вже чекали ковбаска і ніжні дівочі руки.

Підтвердженням того факту, що Слайд таки був дійсно «видатним» собакою свідчить хоча б те, що його почав любити навіть наш батько. Матеріалом з книги «Боксер» і наглядними прикладами ми змусили повірити батька, що Слайд особливий собака. Треба сказати, що це було для нас подією, адже переконати нашого батька в чомусь, це все одно, що переконати парафіянку церкви про відсутність Бога.

Пригадується мені випадок, коли я мав щастя бути свідком «розмови» мого батька, який був на підпитку, зі Слайдом, котрий ночував тоді у нас в будинку, через сильні морози.

- Слайдику, – каже тато – ти як виростеш, мене кусати не будеш? Щоб ти мене не кусав! – ще раз жартома наголосив батько, але з відчутною долею благання.

Слайд, хоч і не відповів, та з таким уважним виглядом слухав, що подумати тоді, ніби він не розуміє, було б по крайній мірі несправедливо.

Час спливає швидко і приходиться погоджуватись з тим, що у собак, як і в людини — своя неповторна і не менш цікава доля. Єдине, що відрізняє нас від собак, це те, що собака не дивлячись на умови і ставлення до нього, завжди щасливий і радий хазяїну, при тому, не вимагаючи і не дорікаючи йому за умови, в яких він живе. Нехай собак щось і не влаштовує, та вони не вміють зраджувати, як і не вміють порівнювати між кращим і гіршим, а свято вірять, що їхні хазяїни найкращі у світі.

Роки летять і згадувана доля, виявилася невблаганною і до Слайда. Переживши важку, болісну і не менш противну, як для нього, так і для нас хворобу, мирно й тихо здох у своєму вольєрі восени 2010 року. Багато чого не встиг Слайд у своєму собачому житті. Чого варте хоча б те, що йому через свій «проклятий» вольєр так і не довелось обзавестись щенятами, побігати щосили по нескошеній траві, потоптати грядки своїми лапами та виспатись на ліжку поряд з нами. Все життя Слайд мріяв поспати на ліжку і ми з братом час від часу, таємно від батьків, здійснювали ненадовго його бажання, а потім вранці, всі троє не подавали тому виду. Слайд нас ніколи не підводив, і своїм задуманим фейсом, давав зрозуміти, що взагалі не пам’ятає щоб спав тієї ночі на ліжку.

На жаль, як не парадоксально, все в житті забувається. Щоправда іноді окремі епізоди таки спливають у пам’яті і змушують пускати сльозу. Ми часто забуваємо дані колись нами обіцянки, при тому ніколи не забуваємо обіцянок, які були дані нам. Це життя! Як говорять люди: ворота завжди ширші, коли щось завозять на подвір’я, ніж коли вивозять… Ми завжди згадуємо тих, хто нас скривдив, і дуже рідко тих, хто нам допоміг. Та не все хороше забувається, дещо живе завжди в нашій пам’яті, як і живе Слайд у моїх спогадах: завжди задуманий, смішний, добрий… Але найбільше пам’ятається його вираз морди, коли слухав благання батька не покусати його. Про це прохання Слайд пам’ятав все життя.

Фото Ярослава ДАЦЮКА

2 комментариев к записи “Слайд”

Оставить комментарий

Поиск
Реклама
Свежие комментарии