Шкільні роки

На відміну від дитячих років, в школі було цікавіше. Звичайно не обходилось без прикрих випадків, деякі з них особливо запам’ятались. В першому класі ніяк не вдавалось намалювати хатинку з-за чого матері довелось червоніти, а із-за маленької літери «е», що ніяк не піддавалась написанню, позбувся можливості побувати на весіллі у сусіда, батько був категоричним.

У третьому класі окрім навчання почалися щоденні репетиції та виступи у танцювальному гуртку в ансамблі народної самодіяльності «Китичка», що безперервно тривало аж до закінчення школи і декількох виступів після її закінчення. Забігаючи наперед скажу, що прогалини в навчанні заповнені піснями і танцями відчутно дадуть про себе знати, особливо на першому курсі університету.

З тими самими піснями і танцями я перейшов у більш зрілий період, де вже моєю метою було успішно закінчити навчальний рік, чим вибороти право на поїздку в Київ, де мати в той період торгувала вишивкою і сувенірами з дерева.

В старших класах почав задумуватися про свою майбутню професію. В один з періодів хотів бути машиністом поїзда, в інший – священником, ще в іншому – економістом або юристом. Але думки в цей час схилялися більше до футболу, дискотек, дівчат, відтісняючи думки про професію на задній план. Та незважаючи на це, треба сказати, що проблем з навчанням у школі в мене ніколи не було.

Скільки себе пам’ятаю, завжди щось читав, а починаючи з дев’ятого класу, читав все підряд і без зупину, доходило до того, що у спальні в мене стояла одна книжка, в кухні інша, в майстерні третя, які я читав почергово по мірі мого перебування у вказаних приміщеннях.

В школі був не те що розбишакою, не те що тихонею, а так – веселим хлопчиськом, який вмів миттю вивести з себе будь-якого вчителя, але оскільки мої методи були благородні і не зривали навчального процесу, мені все прощалось. Звісно, не обходилось і без вибитих шибок, гри в карти і футбольного матчу на третьому поверсі школи, та знаючи, що це було в кожного, думаю про це говорити далі сенсу нема.

Найважче дався одинадцятий клас, так як постала проблема суміщення мого юнацького розгульного життя  з навчанням, яке мені було вкрай необхідне, так як в одинадцятому класі я вже без сумніву знав, що хочу бути юристом.

Закінчення школи, як і у всіх, супроводжувалось радістю, піснями, танцями і першими п’янками вже з благословення батьків. Вчителі, батьки і деякі однокласниці плакали, інші сміялися, але у всіх в душі було відчуття – звільнення від ярма, тобто вирішення найважливішого на той час завдання – закінчення школи. Пам’ятаю ми не могли дочекатися часу, коли за командою фізрука, гордо ступимо на надпис «життя», яке нами ж напередодні разом з фізруком було намальоване фарбою на асфальті перед школою.

Звичайно, ступивши на «життя», миттєво нічого не помінялось. Але так тривало не довго. З часом життя підхопило у свій бурхливий вир, де не обійшлося без розчарувань, розлук і зрад, але це все вже в іншому періоді мого життя. Шкільний вік відійшов у небуття і повернеться хіба тільки у спогадах і снах.

1 комментарий к записи “Шкільні роки”

  • Мирослав:

    Так Ви Роман Васильович виявляється були бешкетником в школі. Приємно бачити, як з такого «шибеника» сформувалася така розумна, вихована та толерантна постать, яку ми зараз знаємо. Всього Вам найкращого та нових успіхів в роботі та житті.

Оставить комментарий

Поиск
Реклама
Свежие комментарии