Самотність
Самотність сковує серця,
Та окриляє душу невгамовну.
Вона хоч крає серце без кінця,
Зате дарує мудрість невимовну.
Самотність на очах відблискує надію,-
Бо хто шукає, може ще знайде.
Самотній на руках плекає мрію
І щиро вірить, що вона зросте.
В очах самотнього весь всесвіт пролітає,
Коли буденність ріжеться у плоть.
Він тяжко терпить й зустрічі чекає,
Яка для нього буде «поворот».
Біда шановні не в його чеканні,
І не в очах самотніх мов жура.
Страшніше помилитися в коханні,
Бо це вже гірше ніж самотність та.
Тому не треба висновок робити, -
Мовляв, похмурі очі – він один!
Адже можливо й гірше припустити, -
Хоч не самотній вже, та на душі полин…