Метро

IMG_0012

Спостерігаючи за пасажирами в метро, з іронією усвідомлюю, що цих людей я скоріш за все більше ніколи не побачу. Сотні різних доль, різного віку і статку, зі своїми думками, цілями, переживаннями… Їх всіх об’єднує метро, а відрізняє — поведінка. З моїх спостережень пасажири бувають: читаючі, граючі, штовхаючі, незадоволено-нервові та спостерігаючі. Є ще машиніст, але його рідко хто бачить, хоча й всі знають, що він є (це тільки я бачу кожний раз новиого машиніста в кабіні поїзда, чи хтось може впізнає вже їх?).

Читаючі пасажири – це повністю байдужі люди до всього що їх оточує у вагоні. Граючі, такі ж самі як читаючі, лишень інколи витягують навушник з вуха щоб поцікавитися яка зараз станція. Штовхаючі не можуть стояти на одному місці, їм життєво необхідно зайти у вагон в одні двері, а вийти в інші. Також їм, щоб проїхати один прогін між станціями, конче треба пройти в середину між виходами і сісти там. Незадоволено-нервові завжди ведуть себе так, ніби весь вагон їм винен в тому, що вони в ньому їдуть; всі їм заважають, нервують, достають. Вважають, що заслужили більшого комфорту, але готові вже з цим змиритися, тільки б їх ніхто не штовхав, не доторкався до них, і навіть не дивився в їх сторону. Спостерігаючих пасажирів не достають інші пасажири, вони не читають, не грають, не штовхаються і не сваряться, вони просто чекають свою станцію. Деякі можуть слухати музику. Їхня особливість в тім, що вони уважно спостерігають за подіями у вагоні, як штовхаючі натрапляють на незадоволено-нервовивих, як читаючі і граючі миттю стають незадоволено-нервовими, отримавши ліктем в бік від штовхаючих. А везе всю цю церемонію машиніст, вірніше: везе поїзд, яким керує машиніст. Ось так.

«Станція «Хрещатик», вихід до…», — сповістив нестаріючий голос. І тут вагон ніби оживає, метушиться, скрипить. Настає стихія штовхаючих. Інші пасажири цікавляться у ближчих до дверей чи ті виходять, якщо ні то розминаються з ними. Деякі намагаються мінятися місцями, навіть якщо й ті з ким міняються теж виходять на цій станції. Це мабуть єдиний випадок, коли у вагоні починається жваве спілкування незнайомих, вперше і в останнє бичачих одні одних людей. Читаючі спішать дочитати абзац, граючі ставлять на паузу. Тут ще й машиніст не розрахував швидкість і різко почав гальмувати, і до всезагального «спілкування» долучаються незадоволено-нервові. Навіть спостерігаючі ожили і намагаються просунутися до виходу, чим стають теж в якійсь мірі штовхаючими, ризикуючи зустрівшись зі справжніми штовхаючими і перетворитись у незадоволено-нервових, які в цей час стоять на виході, спокійні і врівноважені, їм байдуже, що двері відкриваються і комусь треба вийти, вони хочуть спокою, вони втомилися…

Поїзд зупиняється, «обережно, двері відкриваються», і тут ніби з розчавленої сливи м’якоть, вибухають пасажири, про себе сварячись на незадоволено-нервових. Такого ґатунку пасажирів завжди вдосталь по обидві сторони дверей, і тому інші пасажири, при виході з вагону змушені пройти дві барикади незадоволено-нервових: тих які стоять на виході у вагоні і тих, які хочуть зайти у вагон, стоячи посеред відкритих дверей. І тут находить коса на камінь, незадоволено-нервові, що стоять на пероні біля дверей впираються у таких самим стоячих у вагоні, починається незадоволення, фиркання, образи, сварки… Але знову «обережно, двері зачиняються», їдемо далі.

Машиніст жене поїзд «норою» київського метро, перефиркнувшись ще раз, незадоволено-нервові свою увагу направили на бабцю років вісімдесяти, яка ніби прийняла подвійну дозу еліксиру молодості, що ще не встиг вплинути на зовнішній вигляд але вже б’є молодістю всередині, жваво, пробиваючи собі дорогу ліктями, крізь хащі людських тулубів вперто кудись йде, куди, тільки вона знає. Пройшовши нелегкий шлях мало не в пів вагона, перетворивши на мить всіх пасажирів на незадоволено-нервових, бабуся раптом зупинилася біля здоровезного молодика з числа граючих, що розкидавши ноги всівся мало не на пів сидіння. Тяжко видихнувши бабця усвідомила, що її натяки не чують, провела поглядом по сторонам, чим заручилася підтримкою вихованих пасажирів. І тут зчинився справжній гомін, сусідки молодика по сидінню, у двічі молодші за бабцю і втричі важчі за молодика, на відміну від інших пасажирів, відкрито виявили своє незадоволення, штовхнувши того ліктем в бік, зиркаючи поглядом на бабцю. Хлопець підняв один навушник, не відриваючи очей від телефону, гаркнув, що це не тролейбус щоб уступати місце, і продовжив різати складені у ряд кавуни в телефоні. У вагоні на декілька секунд наступила тиша. Натовп очевидно прожовував отриману щойно інформацію. По мірі своїх навиків, незадоволено-нервові перші висловили своє невдоволення, але всім знайомий голос невідомо звідки сказав, що «станція «Театральна». Молодик, дорізавши певно баштан кавунів, різко піднявся і пошморгав своїми не меншими ніж баштан кросівками до виходу, а на його місце всілася пані, такої ж ваги як її сусідки, кривлячись на них за тісноту.

Двері відчинилися. Виходжу. Одні пасажири поїхали далі, деякі вийшли зі мною, хтось вийде з бабцею на «Університеті», чи з кремезними тітками на «Вокзальній», а хтось поїде в самий кінець. А повертаючись назад, наш машиніст можливо й підбере когось з цих пасажирів, але його ніхто вже не впізнає, як і не впізнають тих, хто у вагоні читав, грав, штовхався, сварився, або ж просто їхав на роботу і писав ось це.

5 комментариев к записи “Метро”

  • Анна:

    Читаючи це, виникає думка, що автора «дістало». Роман, тобі пора у відпустку. Додому у Карпати — і все як рукою зніме. У метро будеш помічати не тільки байдужих(«спостерігаючих, штовхаючих, читаючих») пасажирів — а щасливі обличчя, закохані пари…

  • Rovanvas:

    Воно то так, тільки не факт що допоможе, бо зазвичай після такого «відпочинку» ще довго приходиться на роботі відпочивати:) Дуже приємно, що знаходите час читати і коментувати це.

  • Анна:

    Я часто читаю твої роздуми. мені завжди подобалися твої погляди. Мені приємно, що ти є учнем нашої школи. В такі хвилини мені здається ,що не все так погано. Коли будеш дома — обо’вязково зайди до школи. Твої нові вірші я завжди читаю як учням так і вчителям

  • Наталия:

    Как увлекательно!читая Ваш рассказ получила море удовольствия,Роман! Вы так легко и хорошо пишете, с юмором. Здорово! :) Я из «наблюдающих» в метро и все именно так, как Вы описали.

  • Rovanvas:

    Вдячний, що Ви знаходите час і читаєте.

Оставить комментарий

Поиск
Реклама
Свежие комментарии