Матч за Україну

Останні події в Україні, а зокрема у східних її областях, не турбують мабуть тільки лінивого або байдужого. В мене вони викликають тривогу, що спонукає висловити свою думку, розуміючи наперед, що вона може обурити моїх незначних але вірних читачів, грубими висловами і дещо некоректними порівняннями, та все ж.

Мені хочеться плакати, коли бачу, як десятки невідомих осіб захоплюють об’єкти державного значення, підбурюють народ, творять безчинства (по іншому це не назвеш), а наша влада тільки декларує, що проводяться різного роду «акції» тощо. Я не розумію, якими тактичними схемами керується керівництво нашої держави, що так «хвацько» без спротиву віддає окупантам українські землі, дозволяє захоплювати владні установи і об’єкти державного значення. Може це якась новітня форма війни, але для мене це скоріш нагадує футбольний матч, коли одна команда атакує, а інша не рухаючись стоїть на полі, висловлюючи таким чином свій протест щодо гри атакуючої команди, надіючись, що результат матчу вищим футбольним керівництвом не буде зараховано. А потім виявиться, що результат гри зараховано і протестуюча команда сама себе пошила в дурні.

Нажаль за такою тактичною схемою гри ми вже програли Крим, де не дивлячись на порушення з боку атакуючої команди і протест нашої, результат зараховано і фактично Крим вже не український (я особисто не визнаю і не погоджуюсь з тим, що Крим не український, але давайте дивитися на речі тверезо). Тепер розпочався матч за східну Україну, де наша команда знову притримується тактики протесту. І не виключено, що рахунок цього матчу також буде зараховано.

Думаю при такій «грі» ми ризикуємо закінчити це змагання з нулем в турнірній таблиці, і як наслідок – без власної землі. І якщо не змінимо тактику, з часом ми програємо Україну.

Оставить комментарий

Поиск
Реклама
Свежие комментарии