Гроза в Карпатах

groza

Загриміли громи, вдаривши об землю;
Заіржали коні, дременувши в ліс…
Подивився батько, втомлено на стелю;
Бідна мати з страху втерлася від сліз.

Пси скавчать сердито; гори вередують…
Гримне так могутньо — хрестяться усі.
А гроза неначе, того і не чує,
І ще більш рясніше сипане дощі.

Всі затихли наче, світу край приходить;
Плакати бояться діточки малі.
Та природа мудра їм же не нашкодить,
Хоч би як ридали бабці й матері.

Зранку все відкриє, свої очі знову;
Вітерець легенький лісом промайне…
І зрадіє щиро, вийшовши із дому,
Дитинча маленьке, кругле і смішне.

Так завжди буває, у природи – мами.
Все колись проходить: туга і журба.
Та одні залишаться назавжди із нами,-
Рідні гори любі, сповнені добра.

Сталось так у мене, гори я покинув
І живу в рівнинах, де немає гір.
Згадую я часто, дивлячись на зливу,
Гори ті казкові, що голублять зір.

Оставить комментарий

Поиск
Реклама
Свежие комментарии