Філософське осмислення людини та її потреб

Початок нового тисячоліття безумовно можна вважати ерою високих технологій, однак, як не парадоксально, саме в цей період неабияка цікавість людей проявляється до гуманітарних наук. Особливе місце належить філософії, як школі мудрості, яка навчає толерантності, розважливості не лише щодо  «ближнього», а й щодо всього живого і всього Всесвіту, який її оточує і який є водночас справжньою колискою людства й окремої людини.

Серед проблематики, яку вивчає філософія, не останнє місце займає осмислення людини та її потреб. Німецький, а потім американський філософ, психолог і соціолог Еріх Фромм, вважав, що ключ до розгадки людини слід шукати в умовах її існування. Людина, – писав Фромм, — це дитя природи, водночас це дитина, яка, збунтувавшись, покинула свій отчий дім, ставши самостійною. В той час в людини залишається непереборне бажання повернутися назад в лоно матері – Природи, де власне і пройшло її історичне дитинство.

За своєю тілобудовою та фізіологічними функціями людина належить до царства тварин. Тварина живе біологічними законами природи: вона являється частиною природи і ніколи не виходить за її межі; у неї відсутня совість та усвідомлення себе та свого існування; у неї немає розуму, в тому плані, що тварина не знає поняття істини, що правда, у неї може бути уявлення про те, що являється  корисним, а що ні. В той час, коли тварина виходить за рамки природи, тобто пасивної ролі тварини, саме тоді вона, з біологічної точки зору, стає найбільш безпомічною – народжується людина. Народження людини могло продовжуватись тисячоліттям, але особливість в тому, що виник новий вид, який піднявся над природою — життя зрозуміло само себе. Залишаючись частиною природи, підпорядковуючись її фізичним законам, не маючи сили їх змінити, людина бачить і осмислює свій власний кінець — смерть.

Розум, що є багатством людини, також і являється її прокляттям. Людина – це єдина тварина, для якої її особисте існування є для неї проблемою, яку їй необхідно вирішити і від якої вона нікуди не може втекти.

Народження людини в більшій мірі являється негативним явищем. Їй не достатньо інстинктивної адаптації до природи, як і недостатньо фізичної сили; людина найбільш безпомічна із всіх тварин при народженні; потребує захисту значно більше часу, ніж будь-яка інша тварина після народження. Людина вкинута у цей світ без її волі та згоди і покидає його без згоди і незалежно від її волі.

Еволюція людини грунтується на тому, що вона втратила свій отчий дім – природу; що вона ніколи не зможе повернутись назад, тобто, стати знову твариною. Для неї існує єдино правильний вихід: повністю вийти із свого природнього дому, знайти новий дім, саме той, який вона сама збудує, стаючи при тому людиною.

Тварина в повній мірі задоволена, якщо задоволені всі її фізичні потреби: голод, спрага, сексуальні потреби тощо. В тій мірі, в якій людина залишається твариною, вказані потреби також необхідні. Проте, в тій мірі, в якій людина являється людиною, задоволення зазначених потреб недостатньо, щоб зробити її щасливою, їх навіть недостатньо, щоб зробити її здоровою.

Потреби людини, які випливають із умов її існування, можна поділити  наступним чином, а саме: потребу звязку з іншими живими істотами, потребу у перевершенні вродженої пасивності, потребу відновлення втаченого природнього укорінення, потребу в ідентичності та потребу в орієнтації.

Потреба звязку з іншими живими істотами досягається за допомогою любові, яка водночас дозволяє отримати звязок з іншими живими істотами та зберегти своє унікальне Я; віднайти способи підчинятись іншому (людині, групі, Богу тощо), чи навпаки, підпорядкувати інших собі. Варто вказати, що дана потреба в обох випадках робить людину залежною від інших людей, оскільки вони живуть за рахунок одна одної, задовільняючи своє стрімке бажання близькості, що правда, в той час вона страждає від недостатку внутрішньої сили і впевненості в собі і бажає волі та незалежності. Є тільки одне захоплення людини, яке повністю задовільняє її потреби єдності зі світом, при тому, не гублячи відчуття індивідуальності – це любов. Любов – це єднання з кимось чи чимось поза самим собою, але при умові збереження індивідуальності і єдності особистого Я.

Також, слід виділити потребу людини у перевершенні вродженої пасивності. Як і попередня потреба людини, ця потреба має дві сторони: творіння і руйнування. Людина може творити життя різними способами, народжувати дитину, піклуватись про неї, виховувати її, творити матеріальні об’єкти, творити твори мистецтва, народжувати нові ідеї чи любити іншу людину. У всьому цьому людина піднімається вище своєї пасивності, вище випадковості свого існування в напрямку ціленаправленості й свободи. В противному випадку, людина, яка неспроможна любити, підходить до цього питання з іншої сторони – якщо я не здатна творити життя, я можу його руйнувати. Проте, задоволення потреби творіння веде до щастя, а руйнування – до страждання, при чому, страждання саме тій людині, яка руйнує.

На черзі у так званій шкалі людських потреб, знаходиться потреба у відновленні втраченного природнього укорінення. Дана потреба охарактеризовується, як інцест і братство. Людина завжди прагне повернутись в лоно природи. Але для того, щоб далі розвиватись, рухатись і рости, людина повинна розірвати пуповину, перебороти в собі бажання залишитись із матір’ю і бути прив’язаною до неї. В той час, братерство – це вже не природна сила, а другорядна укоріненість зв’язку, яке грунтується на основі незалежності одних людей від інших. Тільки тоді, коли людина зможе розвинути свій розум і любов сильніше, ніж їй це вдавалось до цих пір, зможе побудувати світ на основі людської солідарності та справедливості, зможе відчути своє коріння в переживанні за універсальним братерством та здобуде нову форму укорінення — її світ стане для неї дійсно тим омріяним людським домом.

Потреба в ідентичності – одна із людських потреб, яка являє собою індивідуальність та стадний конформізм. Індивідуальність – це той вибір людини, коли вона віднаходить себе саму, описує себе як себе та індивідуальне Я. В свою чергу, стадний конформізм – це соціальна ідентичність, коли людина описує в термінах свою приналежність до якогось соціального цілого. Що може бути більш очевиднішим, ніж те, що люди готові ризикувати своїм життям, відмовлятись від любові, волі, жертвувати своїми особистими думками, за для того, щоб бути «в стаді», нехай навіть іллюзорному.

І на останок, потреба в орієнтації. Для даної потреби у визначеній класифікації людських потреб, необхідних людині для її існування, цікавим є те, що  людина може мати раціональну картину світу, яку вона створює на основі свого розуму, в той час, як вона може бути зовсім іллюзорна, міфологічна чи ідеологічна, але вона все одно в повному обсязі виконає вказану систему орієнтації. Однак, краще будь-яка система орієнтації, ніж жодної при  тому, коли мова йде про осягнення світу об’єктивно, тому, в цьому випадку не кожна система орієнтації виявиться правильною.

Той факт, що народження людини було перш за все негативним актом, відлученням від першопочаткової єдності із природою і що вона не може повернутись назад, звідки прийшла, підтверджує те, що народження було далеко нелегким. Безперечно, якщо б дитя могло думати в момент розриву пуповини, воно обовязково відчуло б страх смерті. Однак, милосердна доля захищає людину від такого панічного відчуття. Проте, з кожним новим кроком, кожною новою стадією народження людини, вона відчуває страх.

Кожна окрема людина – це представник всього людства. Люди відрізняються між собою за рівнем інтелекту, здоров’ю, талантом тощо. Всі ми – святі і грішники, дорослі й діти, але ніхто із нас не підноситься над іншим і не суддя іншому. Життя ставить перед нами парадоксальне завдання: з однієї сторони — реалізувати свою індивідуальність, а з іншої – перевершити її, прийшовши до переживання своєї універсальності. Тільки всесторонній розвиток особистості може підняти людину над своїм Я.

Оставить комментарий

Поиск
Реклама
Свежие комментарии