Архивы рубрики ‘Замальовки’

«Зоря», як зоря для «Динамо»

image (21)

Вже другий день я живу під враженням від гри луганської «Зорі» в матчі проти «Манчестер Юнайтед» у Манчестері на стадіоні «Олд Траффорд».

Все життя вболіваючи за київське «Динамо» мені гордо за «Зорю». Але я не можу зрозуміти, чому у хлопців із «Зорі» вийшло повозити по полю зірок світового футболу, а динамівці із менш титулованими суперниками виглядають на полі як вівці? Їй Богу.

Мені дорікнуть знавці футболу і приведуть статистику на кшталт: індивідуальна майстерність, відсоток володіння м’ячем, кінець кінців — результат гри. Згоден. Та поміркуймо інакше. Якби нам був головним результат, ми б вболівали переглядаючи тільки результати матчів. Так ні, ми йдемо на стадіон і хочемо бачити видовище — хорошу гру (я пересічний вболівальник і дивлюсь на гру, як на картинку). Що там говорити. Навіть жінки, які, як правило, байдужі до футболу, матч за участю «Зорі» дивляться відкривши рот і втикнувши ніс у екран телевізора, а під час гри за участю «Динамо» засинають (сам був свідком). Та й, якщо бути відвертим, така поразка «Зорі» залишила за собою набагато приємніші враження, ніж деякі перемоги «Динамо».

Не хочеться накаркати (для динамівців) та здається не за горами той час, коли на луганську «Зорю» буде приходити тисяч п’ятдесят вболівальників, а на київське «Динамо» тисяч п’ять.

P.S. Маю надію, що я таки помилився у своєму пророцтві, а сказане давно розуміють керівники київського клубу і найближчим часом ми будемо любуватися красивою, видовищною і результативною грою київського «Динамо».

Житя як вибір. 1/1

Він був інтелігентом, не дивлячись на кульгавість, майже не помітну сутулість та постійний погляд під ноги. Піджак дешевий, та пошитий ідеально під його стан. Туфлі позаминулого десятиліття моди, але доглянуті настільки старанно, що складається враження, ніби він їх купив у молодості і лишень тепер одів. Краватка шістдесят років як вийшла з моди, проте ідеально пасувала до сорочки і піджака.

Загалом професор виглядав охайно, відрізняючись на фоні його колег, які в більшій мірі виглядали зашморгано, думаючи тільки категоріями своїх дисциплін, не придаючи жодної уваги своїй зовнішності. Мабуть він таки вмів скрити трагедію свого жаття, на відміну від згаданих колег, які знайшли в собі сили працювати, а от звертати увагу на свій зовнішній вигляд ні.

Портфель мав із м’якої коричневої шкіри, з витягнутими ручками, золотавою защіпкою, який за своє існування був порожнім тільки у крамниці. Придбаний очевидно десь на початку наукової діяльності його власника, адже такої моделі портфелі вже давно побачити в місті неможливо, хіба що в когось на горищі, з непотребом. З портфелем не розлучався ніколи. Він був з ним коли він приходив на лекції, коли їздив на конференції, і звісно, постійний його супутник на роботу і з роботи. Іншими словами, уявити професора без портфеля так само важко, як монашку монастиря в порваних джинсах. Читать далее »

Життя як вибір. Пролог

Страх вибору супроводжує людину все життя. Людина кожну мить стоїть перед вибором і тремтить боячись обрати хибний із запропонованих долею варіантів. Та який вибір людина б не обрала, все одно перевірити його правильність не видається можливим, так як вона не може його звірити з необраним. Людина постійно перебуває на роздоріжжі безлічі варіантів, та вибере тільки один, як їй здасться тоді — єдино правильний. Люди часто здогадуються, а іноді й визнають хибність обраного вибору, жаліють про нього, а деякі — все життя бажають повернутися туди, де колись звернули не туди.

Герой цієї розповіді одного дня обрав свій вибір, тоді, коли здавалося б варіантів не було, за що заплатив не малу ціну. Сумління йому ніколи не дорікало за його вибір. От тільки не завжди сумління дорожче за сім’ю.

Далі буде…

Вибори

vybory-(page-picture-large)

Якщо одного дня ти відчув себе на вернісажі усміхнених і добродушних облич, присів на новеньку лавочку в парку і зустрів життєрадісних бабусь з букетом газет в руках, знай – скоро вибори. Це магічне слово ворушать навіть тих, хто забув ходити, змушує садити дерева тих, хто про лопату тільки чув, а всі кандидати миттю стають привітними, чуйними, щирими, а саме головне: вони слухають, дають себе пощупати, обійняти, і страх як переймаються за кожного особисто.

Глянеш зранку у вікно, а звідти на тебе дивиться голова розміром в три поверхи, чекаючи щоб взяти тебе за руку і повести в прекрасне, сонячне майбутнє. Ти впираєшся, а він настирно, ніби совість, запевняє тебе, що з ним майбутнє, добробут, справедливість. Дає свої настанови і переконує, що ці всі роки ти бідолаха йшов не туди, але ж лишенько, він тебе таки знайшов і готовий вивести особисто з цього мороку… Читать далее »

Сусідка в автобусі

2080

Так склалося, що часто їжджу в автобусі далекі відстані, і хоч-не-хоч, доводиться бачити поведінку людей, слухати їхню розмову, думати над почутим.

Молода жіночка років тридцяти п’яти, моя сусідка по сидінню рейсового автобусу «Київ-Верховина», ніяк не могла попрощатися із проводжаючим її, мужчиною років сорока; майже на ходу встрибнула в автобус, а зайшовши палко розціловувала проводжаючого повітряними поцілунками. Згодом весь автобус мав можливість чути її розмову по телефону, з якої часто виділялося: «котьонок, «зайчьонок», один раз «бегемотік» і два рази «ведмежонок». Закінчилась її розмова тим, що вона на весь автобус видала дуже масним і проймаючим голосом — «кіска уже сгораєт і не может больше ждать». Думаю після цього її бегемотік заснув, бо того вечора автобус більше не чув про братів наших менших.

Далі «кіска» таки згадала що у неї є сусід, себто я, і завела не хитру розмову з безцеремонного питання — «куда єдішь?». Читать далее »

Метро

IMG_0012

Спостерігаючи за пасажирами в метро, з іронією усвідомлюю, що цих людей я скоріш за все більше ніколи не побачу. Сотні різних доль, різного віку і статку, зі своїми думками, цілями, переживаннями… Їх всіх об’єднує метро, а відрізняє — поведінка. З моїх спостережень пасажири бувають: читаючі, граючі, штовхаючі, незадоволено-нервові та спостерігаючі. Є ще машиніст, але його рідко хто бачить, хоча й всі знають, що він є (це тільки я бачу кожний раз новиого машиніста в кабіні поїзда, чи хтось може впізнає вже їх?).

Читаючі пасажири – це повністю байдужі люди до всього що їх оточує у вагоні. Граючі, такі ж самі як читаючі, лишень інколи витягують навушник з вуха щоб поцікавитися яка зараз станція. Штовхаючі не можуть стояти на одному місці, їм життєво необхідно зайти у вагон в одні двері, а вийти в інші. Також їм, щоб проїхати один прогін між станціями, конче треба пройти в середину між виходами і сісти там. Незадоволено-нервові завжди ведуть себе так, ніби весь вагон їм винен в тому, що вони в ньому їдуть; всі їм заважають, нервують, достають. Вважають, що заслужили більшого комфорту, але готові вже з цим змиритися, тільки б їх ніхто не штовхав, не доторкався до них, і навіть не дивився в їх сторону. Спостерігаючих пасажирів не достають інші пасажири, вони не читають, не грають, не штовхаються і не сваряться, вони просто чекають свою станцію. Деякі можуть слухати музику. Їхня особливість в тім, що вони уважно спостерігають за подіями у вагоні, як штовхаючі натрапляють на незадоволено-нервовивих, як читаючі і граючі миттю стають незадоволено-нервовими, отримавши ліктем в бік від штовхаючих. А везе всю цю церемонію машиніст, вірніше: везе поїзд, яким керує машиніст. Ось так. Читать далее »

Христос Воскрес!

i
З неймовірною радістю і піднесенням вітаю Вас з Світлим Христовим Воскресінням! Ісус на Хресті доказав нам, що побороти можна все, навіть смерть, для того щоб ми зрозуміли: нема нічого неможливого з вірою в серці. Бажаю щоб в ці пасхальні світлі дні, кожен з нас ще більше утвердився у своїй вірі. Вірі в Бога, в завтрашній щасливий день, в світле майбутнє…

Поиск
Реклама
Свежие комментарии