Архивы рубрики ‘Мої вірші’

Парадокс

P_culture_yellow

На радощах забули ми про гру;
В печалі втратили скорботу.
Все мріяли здобути висоту,
Здобули, з нею і нудоту.

На самоті в нас ніби балаган,
На святкуванні наче в кам’яниці;
Десь марші йдуть і рветься барабан,
Та голова болить від замкненої тиші.

А хтось регоче десь на самоті
Й бесідує з собою наодинці.
Юрба і музика у нього на душі
Хоч навкруги нічого окрім тиші.

Така модель всіх наших душ тепер,
Де очі вже не дзеркалом слугують:
Той радісний, а виглядає ніби вмер;
Той присмерті, а горя мов й не чує.

Розпач

Не зрозуміло чи то дощ чи сльози,
Текли мов ріки по неголеній щоці,
В розгубленого чоловіка при дорозі,
На милицях і з торбою в руці.

Куди ж тебе, небого, серед ночі
На зламаних ногах думки женуть?
Чи тебе з хати вигнали негожі,
Колишня жінка й рідні діти б’ють?!

Тепер самотній ти стоїш й не знаєш.
Хотів би йти, але нема куди?
Ридати й бігти з розпачу бажаєш,
Та милиці відмовились нести?

Отак й стоїш зливаючись із тінню:
Образи душать, дощ на голову паде.
Та дощ пройде й образи, кажуть, тлінні, —
Відсутність сенсу ріже і пече…
images

Моя любов

Люблю тебе й любов свою несу,

Нехай вона й без рідної частинки.

Лишаючи дорогою від сліз росу

Я спотикаючись крокую без зупинки.

У тім й печаль, що у любові лиш одне лице,

Хоча народжують її, як правило обоє.

Та потім хтось один у сторону піде,

А іншому лишається лиш горе.

Свою любов з собою заберу

Й нестиму гордо скільки буде віку.

Можливо щось я так і не сказав,

Та знай, — я був щасливим чоловіком!
images (1)

Ну от і все

Ну от і все бабусю, от і все.
Прийшов нам час прощатися з тобою.
Твій потяг на вокзал прийшов уже,
А мій ще мчить заповнений метою.

Ну от і все бабусю, от і все.
Не буде більше від прощання муки.
Повір, я й далі так любитиму тебе,
Щораз картаючись за довгії розлуки.

Останній вечір пам’ятатиму завжди,
Коли благословляючи ти взяла мою руку
Й сказала тихо: «правдою живи,
І цьому вчи своїх діток і внуків…»

Ти посміхнулася, коли благав тебе
Не йти від нас, так скоро, з цього світу.
Та ти пішла бабусю, от і все.
Щоправда, з пам’яті не підеш і до віку!

12.01.2017 р. Львів
Новый

Твоя ненависть

завантаження (2)

Ти кажеш, що нема любові у мені.
Але хіба я, ведучи війну з тобою
Не на твоїй воюю стороні
І не здаюся я тобі без бою?

Чи ж я прихильний твоїм ворогам,
Чи поважаю тих, кого ти ненавидиш?
Хіба не звинувачую себе кругом,
Коли ти без причини мене кривдиш?

У твоїй ворожнечі зрозумів одне:
Ти любиш зрячих, — я давно осліп тобою.
Усе, що не пов’язано зі мною то святе,
Мої ж діла покрились чорнотою…

Поема про Дуб

I

На полонині, у високім краю,
Де чути тільки вітру шум
(який дразнить смереки величаві),
До неба звівся кучерявий дуб.

Хоч і кремезний вже стояв роками
І не одну так зиму пережив,
Він подружився з звірями й птахами,
Яких всім серцем щиро полюбив.

Про себе все їм розповів,
Й про те, що бачив на своєму віку.
Та лиш одне сказати не зумів,
Що жив і народився чоловіком… Читать далее »

Кішка і змія

Дивлюсь, а кішка бореться з змією
Й у битві кішка фаворит.
Радів я і гордився кішкою тією,
Що наче жорнами змію трощить.

Та потім щось неначе повернулось
І кішка вже у пащі плазуна;
Кусалась бідолаха й кігтями впиралась
Та вирватись із пащі не змогла.

Без рукавиць я плазуна схопив руками,
І кішку намагаюся спасти.
Та змій цього немов чекав роками,
Мене ужалив й шию хоче обвести…

На цьому місці я прокинувся в задусі,
Тремтячою рукою витер піт з чола.
Уже не спав та відчував ще яд у серці
Від враження побаченого сна.

Так ніби кішка, то моє кохання,
З якого сам я виростив змію,
Яка убила в собі кішку незрівнянну,
Мене, а згодом і любов мою.
kobieta-waz

Поиск
Реклама
Свежие комментарии