Адвокатура як покликання

Така однойменна назва періоду мого життя і назва цього блогу не випадкова, бо якщо проаналізувати моє життя до теперішнього часу, то неважко побачити, як обставини постійно готували мене до статусу адвоката ще з дитячих років.

Треба сказати, що відчуття справедливості в мені було присутнє з самого дитинства і найбільше мабуть проявлялось у суперечках з батьками, де я ніяк не хотів коритися, коли вважав, що правота на моїй стороні. Правда в цих спорах я рідко вигравав, адже в більшості випадків караюча функція батька вступала в дію миттєво, не беручи до уваги наявні на мій погляд докази в моє виправдання.

Вперше я відчув себе в якійсь мірі адвокатом, коли в шкільні роки після чергової розбитої шибки, гри в карти чи футбольного матчу під час уроку математики, приходилось пояснювати таку поведінку перед директором школи та вчителями і добиватись найм’якішого покарання для себе і своїх товаришів. І хоч такий захист не мав нічого спільного з тактикою та стратегією захисту в суді, а здебільшого нагадував прохання і моління зі сльозами на очах, та відчуття, що прошу не тільки за себе, вже було присутнім.

В університетські роки також приходилось хитрувати не лише за себе, а й за всю групу, що вже в деякій мірі нагадувало судовий процес, хоча б тому, що мої дії можуть допомогти або ж нашкодити іншим. А вже потім, працюючи помічником адвоката, був переконаний, що саме цим хочу займатися в житті. З цього часу почав марити бажанням стати адвокатом.

І ось одного дня, майже в непритомному стані після п’ятигодинного іспиту, один з членів кваліфікаційної комісії Київської ради адвокатів повідомила мені, що я успішно склав іспити на адвоката. Не буду детально розказувати, як мені це далося і як довго я до цього йшов, скажу тільки, що ще декілька днів не міг повірити в це і навіть намагався про себе відтворити слова екзаменатора щоб перевірити, чи раптом щось не переплутав. На щастя, я зрозумів все правильно і згодом прийняв присягу адвоката і отримав Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Пізніше виникла необхідність облаштовувати свій робочий кабінет і вибирати місце його розташування. І тут виявився неочікуваний збіг обставин. Пригадую, колись приїхавши в гості до свого брата у Київ, вирішили з ним прогулятися оболонською набережною. Хворіючи мрією працювати в столиці, зловив себе на думці, що обов’язково буду адвокатом саме в Оболонському районі. На той час така мрія здавалася нездійсненною, тому про неї я одразу й забув. Пройшло близько 10-ти років і після переїзду в новий офіс, вирішив прогулятися неподалік. Неможливо передати мої почуття, коли згадав про свою колишню мрію. Сьогодні мій офіс знаходиться неподалік від того місця, де я колись мріяв прогулюючись з братом. З того часу я не цураюсь мріяти навіть про неможливе, бо є велика ймовірність, що мрія колись збудеться.

Щоправда після отримання адвокатського свідоцтва і відкриття свого власного офісу, одразу життя медовим не стало, а навпаки, з’явилися нові обов’язки, переживання і проблеми. Однак саме в цей період усвідомив, що проблеми – ніщо, коли працюєш не покладаючи рук. І хоч не все вдається, можу з впевненістю сказати – дитяча мрія працювати адвокатом збулася.

Наостанок, було б несправедливим не згадати людей, які хоч і не приходяться мені ріднею, але відіграють активну роль в моїх професійних успіхах. Таких людей, на щастя, доля дарувала мені багато, але особливо хочеться відзначити Нестеренка Олега Васильовича і Дацюка Ярослава Юрійовича. Олег Васильович ставши мені справжнім другом, вчителем і наставником, зумів переконати мене повірити в себе і щоденно працювати над собою. Дружба з Олегом Васильовичем, окрім теплих відносин і взаємопідтримки, також реалізувалась у створенні сайту юридичних послуг і цього блогу. Ярослав Юрійович в свій час також відіграв значну роль в моєму житті, приютивши мене в тяжку хвилину в себе вдома. Його добра душа і терпіння кожного дня сприяли і допомагали мені не впасти духом і триматися на плаву. З Олегом Васильовичем ми й досі працюємо і втілюємо в життя нові ідеї, а Ярослав Юрійович постійно підтримує нас і щиро радіє за наші успіхи. Дай їм Боже здоров’я і довгих літ життя.

Як вже вказувалось, це не всі добрі люди, які йшли поряд зі мною з перших днів моєї роботи на ниві юриспруденції, але надіюсь це не останній період мого життя, тому про них я обов’язково згадаю далі.

Оставить комментарий

Поиск
Реклама
Свежие комментарии