Архивы за Август 2015

Сімейні права без представника

Кожний день щось нове. За весь час моєї діяльності на ниві юриспруденції довелося приймати участь в більше сорока справ про розлучення, більше двадцяти про стягнення аліментів, десь приблизно десяти про поділ майна подружжя, а також в декількох справах про встановлення місця проживання дитини, позбавлення батьківських прав, усиновлення, дозвіл на виїзд дитини за кордон без згоди батька/матері тощо. Майже у всіх цих справах я діяв як представник своїх довірителів, в переважній більшості без їх участі. Сьогодні, при розгляді справи про розлучення, суддя Голосіївського суду вирішив не допустити мене як представника до участі у справі, посилаючись на норму ст. 14 Сімейного кодексу України, де вказано, що сімейні права є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть буті передані іншій особі.

Почувши це, мені чомусь здалося, що суддя мене позиціонував так, ніби мій довіритель передав своє право розлучитися мені. Я хотів сказати, що я ще не женився, але подумав звідки судді про це знати і тільки сказав, що інші судді допускали, зацитувавши статті, що регулюють поняття представника і його прав у цивільному процесі, навіть згадавши Конституцію з її нормою прямої дії, де йдеться про право на правову допомогу. Це очевидно розізлило суддю і той сказав, що ми (я так розумію — я, разом з іншими суддями) не правильно розуміємо закон і не уважно його читаємо…

Вийшовши з зали суду, я ще раз уважно перечитав ту статтю, так і не знайшов жодного її відношення до процесуального статусу представника. Стало гордо, що мене долучи до цілої армії інших суддів, які неправильно розуміють і неуважно читають закон. Щоправда рішення тих суддів неодноразово проходили апеляційну і касаціїну інстанції, що тягне за собою, в розумінні цього судді, не правильне трактування і неуважне читання закону і суддями вищих інстанцій.

Сусідка в автобусі

2080

Так склалося, що часто їжджу в автобусі далекі відстані, і хоч-не-хоч, доводиться бачити поведінку людей, слухати їхню розмову, думати над почутим.

Молода жіночка років тридцяти п’яти, моя сусідка по сидінню рейсового автобусу «Київ-Верховина», ніяк не могла попрощатися із проводжаючим її, мужчиною років сорока; майже на ходу встрибнула в автобус, а зайшовши палко розціловувала проводжаючого повітряними поцілунками. Згодом весь автобус мав можливість чути її розмову по телефону, з якої часто виділялося: «котьонок, «зайчьонок», один раз «бегемотік» і два рази «ведмежонок». Закінчилась її розмова тим, що вона на весь автобус видала дуже масним і проймаючим голосом — «кіска уже сгораєт і не может больше ждать». Думаю після цього її бегемотік заснув, бо того вечора автобус більше не чув про братів наших менших.

Далі «кіска» таки згадала що у неї є сусід, себто я, і завела не хитру розмову з безцеремонного питання — «куда єдішь?». Читать далее »

Метро

IMG_0012

Спостерігаючи за пасажирами в метро, з іронією усвідомлюю, що цих людей я скоріш за все більше ніколи не побачу. Сотні різних доль, різного віку і статку, зі своїми думками, цілями, переживаннями… Їх всіх об’єднує метро, а відрізняє — поведінка. З моїх спостережень пасажири бувають: читаючі, граючі, штовхаючі, незадоволено-нервові та спостерігаючі. Є ще машиніст, але його рідко хто бачить, хоча й всі знають, що він є (це тільки я бачу кожний раз новиого машиніста в кабіні поїзда, чи хтось може впізнає вже їх?).

Читаючі пасажири – це повністю байдужі люди до всього що їх оточує у вагоні. Граючі, такі ж самі як читаючі, лишень інколи витягують навушник з вуха щоб поцікавитися яка зараз станція. Штовхаючі не можуть стояти на одному місці, їм життєво необхідно зайти у вагон в одні двері, а вийти в інші. Також їм, щоб проїхати один прогін між станціями, конче треба пройти в середину між виходами і сісти там. Незадоволено-нервові завжди ведуть себе так, ніби весь вагон їм винен в тому, що вони в ньому їдуть; всі їм заважають, нервують, достають. Вважають, що заслужили більшого комфорту, але готові вже з цим змиритися, тільки б їх ніхто не штовхав, не доторкався до них, і навіть не дивився в їх сторону. Спостерігаючих пасажирів не достають інші пасажири, вони не читають, не грають, не штовхаються і не сваряться, вони просто чекають свою станцію. Деякі можуть слухати музику. Їхня особливість в тім, що вони уважно спостерігають за подіями у вагоні, як штовхаючі натрапляють на незадоволено-нервовивих, як читаючі і граючі миттю стають незадоволено-нервовими, отримавши ліктем в бік від штовхаючих. А везе всю цю церемонію машиніст, вірніше: везе поїзд, яким керує машиніст. Ось так. Читать далее »

Поиск
Реклама
Свежие комментарии